Про партію 26/01, mini tote bag.

Тоді я ще жив на Ставовій, що біля залізничного вокзалу. І біля мене неподалік було декілька секондів. Найулюбленіші два - один біля вокзалу, а інший в рази більший біля Реноми, що у Вроцлаві. Власне, я там живу, у Вроцлаві.
На секонді діють знижки, кожен секонд має свій "найнижчий" день, це коли ти платиш не за кілограм, а фіксовану суму за річ. Я старався ходити саме в такі дні, бо джинси добряче навантажували мені ціну. В одному, в тому більшому секонді, що біля Реноми, найнижчий день був у четвер і я завжди після роботи старався потрапити до нього бодай за дві години до закриття, щоб урвати якісь хороші джинси і головне - не порвані і не брудні. Ну і не стрейч, хоч іноді, дуже - дуже рідко я можу його взяти, якщо він не сильно тягучий і мені подобається колір.

Загалом, хоч я і йду за джинсами, збираю не лише денім. От тоді я пішов навіть не в четвер, а в середу, бо тоді чуть більше вибору, ніж в найнижчий день, тощо. Але тоді я виловив лише одну пару джинсів. Засмутився, зітхнув і пішов в кінець магазину, де були рушники, штори, постіль. Ще щось. Там періодично вдавалося виловити й цілком притомні куски тканини, залишки. Більш чи менш обрізані, але все ж на сумки цілком годилися! Тож я пішов туди з тою однією парою, думаючи, що сьогодні улов щось не дуже. Йшов за акулою, а вполював карася.
Підійшов туди, виглядаю. Виловив одну постіль. Другу. Мені сподобалися візерунки, прості. "Підуть на торби", - подумав я. І побачив цупкішу тканину, взяв її. Покрутив в руках, це був якийсь чехол до подушки дивану. Глянув на бірку, це від Ikea. "Круто!", - подумав я. "Треба брати", - вирішив собі. І взяв.

Моя кімната на Ставовій була маленька. Один стіл був захаращений моїм досі недописаним романом, плазмовим телевізором і ноутбуком. Цей стіл був столом для літертури, а не для ремесла, там я майже не шив. Навіть на підлозі не міг нормально розстелити тканину. Так часто робить моя мама вдома, вона креслить і кроїть прямо на підлозі.
Але незабаром я переїхав в більшу кімнату в іншому мальовничому районі міста і почав шити активніше. Власне, першу партію я створив саме в тій кімнаті, де стояв не лише літературний стіл, але й окремий стіл для шиття, який мені віддав один старий друг, коли оновлював меблі для свого офісу. До речі, цей стіл теж з Ikea.

Що ж. З тих чехлів, а їх було аж три, я пошив 8 штук mini tote bag, симпатичні сумочки з підкладкою та двома петельками для карабінів. Чесно кажучи, спершу то мали бути петлі для шнурів - наплічників, але якщо сумка важка, то ті петлі вивертають борт сумки і втрачається вигляд сумки. Печаль. Я передумав додавати шнур - наплічник і вирішив, що дві петлі для карабінів це теж нічо так. А сумку доведеться носити в руках. Не на вечірки, але на ланчбокс в самий раз. Симпатично, стильово, індивідуально. Як же може засяяти місто стилем, якщо люди купуватимуть такі маленькі сумочки? Красота.

Це моя перша партія, яку я шив майже два тижні, але в три підходи. А між підходами я ходив на роботу, шукав нову, бігав до оптовика фурнітури і вибирав деталі, нитки, металеві додатки для наступної сумки. Ще між підходами робив пробні сумки, їх було аж чотири і я тричі переробляв лекало. Вручну. На папері, як колись. По олдскулу, без ноутбуків і програм. Кресленням від руки.
Тоді випробовував технологію й послідовну обробку пошиття виробу. Помилка за помилкою. Згадував, як шиють на фабриках, де я встиг як і відстажуватись, так і відпрацювати півроку в розкрійному цеху. Згадував, як шиє моя мама, що там вчили в училищі і зрештою, партія вийшла цілісна і неушкоджена. Сім штук з восьми завантажили на сайт, а одну лишили собі. Дві з восьми я тестово виправ в машинці і зрозумів, що їх в пральній машинці прати не можна, бо пральна машинка вбиває твілл, це матеріал чехлів Ikea і це дуже важливо. Звісно, він стає дуже м'яким, але його структура плетіння втрачає міцність і є ймовірність, що сумка не відслужить вам так довго, як я сам на це розраховую.

В цілому, це маленькі сумочки, вони для довгого носіння. Вони мають характер і будуть жити, вже не як чохли для дивану, а як tote bag. І це саме те, що робить ivashko, upcycling studio - дає друге життя речам, щоб вони могли служити довше, ніж ви могли припустити. Бо чому ні?

Якось так. Продовження буде.